Відомі люди Хмельницького                                                                                                                                             Мерле́ні Іри́на Олексі́ївна (уроджена Ірина Олексіївна Мельник; нар. 8 лютого 1982, Кам'янець-Подільський) — заслужений майстер спорту з вільної боротьби, олімпійська чемпіонка (Афіни, 2004), бронзова призерка Олімпіади (Пекін, 2008); чемпіон світу (2000, 2001, 2003, 2007), чемпіон Європи (2004, 2005), вагова категорія — до 48 кг.                                                                                    Прийшла в боротьбу у віці 15 років. Приїхала до Львова на навчання в училище фізичної культури під прізвищем Мельник. Згодом юна спортсменка потрапила в історію з фіктивним шлюбом із греком Мерлені. Про цю сторінку своєї біографії борчиня згадувати не любить.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             

Образотворче мистецтво

Образотво́рче мисте́цтво — мистецтво відображення сущого у вигляді різних образів, зокрема таких як художні образи на площині (графіка, малярство тощо) та в просторі (скульптура).

Сутність 

Образотворче мистецтво відображає дійсність у наочних образах, відтворює об'єктивно наявні властивості реального світу: об'єм, колір, просторовість, матеріальну форму предмета, світлоповітряне середовище тощо. Проте образотворче мистецтво зображує не тільки те, що доступне безпосередньому зоровому сприйняттю, але й передає розвиток подій у часі, певну фабулу, розгорнуту оповідь. Воно розкриває духовний склад людини, її психологію.

Відображення дійсності 

Образотворче мистецтво у сукупності своїх видів створює реальну картину життя людини та природи, а також наочно втілює ті образи, яких немає в реальності, які є наслідком людської фантазії.

Професії у царині образотворчого мистецтва 

Творчих працівників у царині образотворчого мистецтва узагальнено називають художниками (хоча здебільшого кожен із них спеціалізується у певній галузі образотворчого мистецтва — як скульптор, маляр, графік тощо).

Образотворче мистецтво як галузь науки 

Галузь передбачає дослідження засадничих закономірностей генези й еволюції образотворчого мистецтва як у цілому, так і на певних історично детермінованих стадіях його розвитку, зокрема стильових, у різному національному контексті; стадії над усім комплексом питань, пов'язаних із з'ясуванням специфіки жанрово-видової структури образотворчого мистецтва, його змісту та форми; здійснення опису, аналізу, витлумачення, атрибуції мистецьких творів, розгляд особливостей їх суспільного функціонування; вивчення набутків окремих національних шкіл мистецтва, творчої практики художніх об'єднань, угруповань, окремих художників.
При розробленні тієї чи іншої проблематики спирається на досягнення музеєзнавства, реставрації, інших допоміжних дисциплін, враховує досвід споріднених суспільних наук.

Види образотворчого мистецтва

Архітекту́ра (грец. αρχιτεκτονικη — будівництво), — це одночасно наука і мистецтво проектування будівель, а також власне система будівель та споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людей відповідно до законів краси. На сучасному етапі розвитку людства архітектура становить одну з найважливіших частин засобів виробництва (промислова архітектура — будівництво заводів, фабрик, електростанцій тощо) та матеріальних засобів існування людського суспільства (громадянська архітектура — житлові будинки, громадські споруди та ін.). Її художні образи відіграють значну роль у духовному житті суспільства.
Функціональні, конструктивні та естетичні якості архітектури, а саме користь, міцність та краса, — тісно взаємопов'язані. Від конструкційного рішення багато в чому залежать і естетичність творів архітектури. Споруда не тільки повинна бути міцною, але і виглядати має міцною. Надлишок матеріалу навпаки викликає враження надмірної ваги. Візуальна ж недостатність матеріалу асоціюється з нестійкістю, ненадійністю та викликає здебільшого негативні емоції. Функціональне призначення будівлі визначається її типом, в залежності від якого обираються засоби створення певного художнього вигляду. Останній створюється за допомогою засобів архітектурної композиції. Серед її основних засобів архітектоніка, масштаб, пропорції та ритмічні відношення, пластика, фактура та кольори.

 

Живо́пис (маля́рство, фр. peinture, англ. painting, болг. живопис, пол. malarstwo, чеськ. malířství) — вид образотворчого мистецтва, пов'язаний з передачею зорових образів нанесенням фарб на тверді або гнучкі поверхні, а також твори мистецтва, створені таким способом.

Найбільш поширені твори живопису виконані на пласких або майже пласких поверхнях, таких як натягнуте на раму полотно, папір, поверхні стін і т. д. До живопису відносять і виконані фарбами зображення на декоративному та церемоніальному посуді, поверхня якого може мати складну форму. Живопис - найпоширеніший вид образотворчого мистецтва. Слово живопис означає "живо писати" - писати з життя, твори живопису створюються за допомогою фарб, що наносяться на будь-яку поверхню.
Види живопису: -монументальний; -станковий; -декоративний; -декораційний; -мініатюра.

Скульпту́ра (лат. sculptura, від лат. sculpo — вирізаю, висікаю) — ліпка, пластика, вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну, тривимірну форму і виконуються із твердих чи пластичних матеріалів. Скульптура зображує головним чином людину, рідше тварин, її головні жанри — портрет, історичні, побутові, символічні, алегоричні зображення, анімалістичний жанр. Художньо-виразні засоби скульптури — побудова об'ємної форми, пластичне моделювання (ліпка), розробка силуету, фактури, у деяких випадках також кольору.
За своєю формою розділяють два види скульптури: рельєф та круглу скульптуру. Остання в залежності від призначення ділиться на монументальну (великі архітектурні ансамблі, пам'ятники), монументально-декоративну (прикрашає будинки та парки) та станкову (зазвичай представлена в музеях, на виставках або є частиною інтер'єру)


Декоративно-ужиткове мистецтво — один із видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає «прикрашати». Ужиткове ж означає, що речі мають практичний вжиток, а не лише є предметом естетичної насолоди.
Головне завдання декоративно-ужиткового мистецтва — зробити гарним речове середовище людини, її побут.
Краса творів ужиткового мистецтва досягається завдяки декоративності. Декоративність є єдино можливим засобом вираження змісту та художньої образності. Поділ декоративно-ужиткового мистецтва на жанри здійснюється за призначенням предмета — меблі, одяг, посуд тощо, за технікою виконання — різьблення, ткацтво, розпис, за матеріалом — дерево, кераміка, текстиль, камінь, лоза, тобто використання природних матеріалів; метали та їх сплави, пластмаси, скло, порцеляна, папір та ін., тобто використання штучних, винайдених людиною матеріалів.

Термін «графіка», що походить з грецької - «пишу, малюю», - це вид образотворчого мистецтва. Так само, як і живопис, графіка пов’язана із зображенням на площині: малюнок або відбиток наноситься, як правило, на аркуш паперу. Лінія, контур, силует в цьому мистецтві відіграють головну роль. Отже, графіка — це, насамперед, малюнок, мистецтво лінійне, строге, засноване на сполученні чорного і білого, причому білим є сам папір, а чорним —  олівець,  вугілля чи інший «сухий» барвний матеріал.
 Основними виражальними засобами в графіці є - лінія, пляма, тон.
Станкова або оригінальна графіка це - малюнок, рисунок, силует.
Силует як вид образотворчого мистецтва виник у далеку давнину: чорні пласкі профільні фігури прикрашають грецькі вази VI ст. до н.е.
Тиражна графіка це вид графіки, що дозволяє тиражування.
 Монотипія — один з найпростіших видів друкованої техніки. Коли фарбу від руки наносять на яку-небудь ідеально гладку поверхню, отриманий на папері відбиток буває єдиним, унікальним. За тонкістю колірних відносин він нагадує акварель.
          Гравюра — вид графіки, коли відбитки одержують з дерев'яної дошки, лінолеуму, металевих пластин, картону, пластмаси. Найдавніший вид гравюри — ксилографія, коли малюнок вирізають різцем по дереву. У наш час найчастіше зустрічається ліногравюра, коли малюнок вирізують на лінолеумі, а фарба переходить на відбиток з опуклих місць. Печатку з дерев'яної дошки чи лінолеуму називають високою, а гравюру — опуклою.
Естамп (з франц. «відтискування») вид графіки, що дозволяє тиражування, тобто отримання певної кількості повноцінних авторських екземплярів твору. На кожному авторському відтиску має стояти його підпис та номер – 7/15 (сьомий з п’ятнадцяти) або 7/15/2 (сьомий з п’ятнадцяти з виправленнями). На відміну від типографічної продукції, форму для друку естампу виготовляє сам автор.
Плакат — вид графіки, який має певне зображення на великому листі з коротким текстом. У політичному плакаті міститься заклик, агітація. Плакати, афіші потрібно розглядати здалеку, тому малюнок на них повинний бути лаконічним, узагальненим, без зайвих деталей, його силует виразним, кольорі — яскравими. Вирізняють такі види плакатів: політичний, видовищний (театральний, кіноплакат і т.д.), рекламний або «постер».
         Шрифт — це велика і дуже важлива область графічного мистецтва. Від малюнка кожної окремої букви, з яких складається слово, рядок, сторінка, від її краси, ясності, конструктивній точності залежить  зручність, легкість читання, навіть сприйняття тексту. Тому так багато уваги приділяли розробці малюнків шрифтів художники минулого (Леонардо да Вінчі, Альбрехт Дюрер і багато  ін..) і сучасності.
Живопис – вид зображального мистецтва, твори якого виникають за допомогою фарб, які наносяться на будь-яку тверду поверхню.
У світовій історії мистецтв живопис часто займав чільне місце. Це пояснюється тим, що жодним іншим видом мистецтва не можна передати видимі явища світу, образ людини або природи так, як у живописі. Живопис дозволяє розкрити  глибинний внутрішній зміст та сенс суспільних явищ, духовне життя людини, його думки, почуття.
Живопис називають царицею мистецтв. Живописні твори складаються з трьох основних елементів: кольору або пігменту, клейкої речовини і основи, на яку наносять. Але  справжній живописець не просто зображує світ і предмети, які він бачить, він прагне показати стан природи,  передати глядачу свої прагнення і переживання. Живопис, на відміну від інших видів мистецтва, має колір як головний зображально-виражальний засіб.  Оскільки в реальній дійсності все має свій колір, то живопис здатен якнайповніше передати колірну якість матерії.
Виразні засоби живопису -  колір, малюнок, світлотінь, виразність мазків, фактури та композиції, що дозволяє виконувати на площині кольорове багатство, об’ємність предмета,  якісну матеріальну різноманітність, простір, глибину та кольорово-повітряне середовище.
Відомі такі художні засоби вираження в живописі:

• Колір та колорит – система співвідношення кольорових тонів, що утворюють  певну єдність. Характер колориту пов’язаний зі змістом, загальним задумом твору, з епохою, стилем, індивідуальністю автора. Наука про колір – колористика.
• Тон – основний відтінок, узагальнюючий та підкоряючий собі усі кольори твору та  той, що повідомляє колориту цілісність.
• Вальор – відтінок тону, виражає певне відношення світла та тіні. Кожний з відтінків тону знаходиться в закономірнім співвідношенні та надає послідовну градацію світла та тіні в межах кольорів в залежності від освітлення.
• Рефлекс – виникає тоді, коли на предмет падає відблиск від оточуючих предметів.

Кольорова пляма (мазок) – основний технічний прийом, який дозволяє передати багатство аспектів, сприяє пластичному об’ємному ліпленню форми, передачі його матеріального характеру та фактури у співвідношенні з кольором відтворення колористичного реального світу. Характер мазка буває  гладенький, помірний, нервовий, розділений.  Все це сприяє різноманіттю  емоційної атмосфери, передачі  безпосереднього  почуття та настроїв, способів передачі ставлення до зображеного.

• Перспектива – система зображень на площині та об’ємних тіл,  просторова структура, розташування в просторі та віддалення від спостерігача. Перспектива в живописі служить як для відтворення образу зримого світу, так і для тлумачення художніх образів, вираженню тієї чи іншої концепції світу. Існує лінійна перспектива, зворотна, повітряна, ярусна, панорамна, купольна. Перспектива є невід’ємною частиною живописної композиції.
• Композиція в живописі  – це розташування фігур та предметів, кольорових плям та об’ємних мас зі встановленим центром зору (перспективою).

 Розрізняють три плани зображення:
- передній план, коли всі предмети сприймаються об’ємно за допомогою світлотіні та контрастних забарвлень;
- середній план дещо пом’якшений. Будуючи перспективу, художник орієнтується на центральну частину, де сходяться всі головні лінії;
- далекий, де все зображується схематично, в тумані.
Матеріали та техніки живопису:

• Живопис олійними фарбами, має два способи: багатошаровий (лесіровка), одношаровий (аля-прима).
• Акварель – нанесення кольору на папір без білил, відрізняється прозорістю та свіжістю кольору.
• Гуаш – має густу консистенцію та велику щільність, непрозора.
• Темпера – фарби розводять водою та готують на  олійній суміші.
• Пастель – пишуть кольоровою крейдою оксамитово-м’яких тонів на сірому папері.
• Фресковий живопис (монументальний) – кольоровий порошок розводять водою та наносять на сиру штукатурку, яка після висихання міцно скріплює кольоровий шар.

Мозаїка – містить замість фарб частини смальти (скляний сплав), мармур, камінь, емаль, кераміку.
Станковий живопис –  найпоширеніший вид живопису. Картини пишуть на особливому верстаті – мольберті, тому такий живопис називається станковим.

Жанри:

Батальний жанр тісно пов'язаний з історією,  присвячений темі війни, військового життя. Його назва походить від французького слова «баталє» — битва.
 Пейзаж (з французької «країна, місцевість») - жанр образотворчого мистецтва, в якому основним предметом зображення є природа.

Портрет - один з основних жанрів мистецтва, що зображує одну людину чи декількох людей. Сама назва цього жанру походить від давньофранцузького вираження що значить «відтворювати що-небудь дослівно». Мистецтво портрета вимагає, щоб поряд із зовнішньою подібністю у вигляді людини відбивалися його духовні інтереси, соціальний стан, типові риси епохи, в яку він жив, ще й особисте ставлення художника до моделі. Власний світогляд художника, його творча манера накладають на твір свій  відбиток. У залежності від призначення портрет може бути парадним чи інтимним (камерним),  індивідуальним, парним, груповим. Мистецтво портрету знайоме людству вже кілька тисячоліть.
Власний портрет художника, виконаний самим художником називається автопортретом.
Акт (ню) – це художнє зображення оголеної фігури - як жіночої, так і чоловічої.
Карикатура – це навмисне пародійне зображення обличчя, фігури, події. У XVII столітті у Франції карикатура набула форми гротеску чи так званого капричіо.
Капричіо – це різного роду фантастичні перебільшення, інколи нереальні зображення. В європейському мистецтві XVIII століття капричіо на суспільні теми виконував великий майстер - іспанець Ф.Гойя.
«Натюрморт» у перекладі з французького  означає «мертва натура». Таку назву одержав один з жанрів образотворчого мистецтва. У творах цього жанру зображуються навколишні речі - предмети побуту, їжа, квіти, плоди тощо.

Побутовий жанр – один з традиційних жанрів образотворчого мистецтва, що визначається колом тем та сюжетів з повсякденного життя: звичайного, приватного, суспільного та ін. Власне побутовий жанр  отримав свій історичний зміст та характерні форми лише як явище світського станкового мистецтва. Галантні бесіди, популярні ресторани та картини домашнього життя, тепле зображення домашнього побуту, суспільні відношення в побутових ситуаціях, - все це  теми побутового жанру.
Батальний жанр  пов'язаний із зображенням битв, військових походів, різноманітних бойових дій та епізодів військового життя. З’явився в епоху Відродження. Один з кращих представників жанру -  Тиціан.
Міфологічний жанр  присвячений героям та подіям, про які розповідається в міфах давніх народів. Витоки цього жанру в пізньоантичному та середньовічному мистецтві. Остаточно сформувався в епоху Відродження.
Міфологічне та релігійне  мистецтво являє собою магічні вірування, як  найбільш архаїчну, нерозвинену, примітивну форму віри в надприродне. У первісних людей виникали питання про походження речей, що їх оточували, предмети, явища, про походження їхніх соціальних звичаїв, заборон (табу) і т.п.
  Назва «анімалістичного жанру»  походить від латинського слова «аніма» - «тварина». До нього відносяться твори живопису, скульптури, графіки, декоративно-прикладного і народного мистецтва, що зображують тварин.